*Українська версія слідує за французькою
FR : La guerre… Un mot tellement horrible qui a bouleversé la vie de millions de gens. Un événement qui semblait être quelque part au loin, non proche de moi. Bien que les conflits en Ukraine aient commencé en 2014, peu pensaient que la guerre deviendrait une réalité pour tous. Sous l’apparence des événements qui font écho à la Deuxième Guerre mondiale sont arrivés les attaques massives de fusées, les batailles de tanks, les bombardements aériens et la mort de milliers de soldats. La guerre se déroule dans des conditions extrêmes : des raids aériens et la mort de milliers. Comment était-ce possible qu’au 21e siècle cela puisse arriver au centre de l’Europe? Le 24 février 2022 a démontré que tout était possible lorsqu’un État aux attitudes impérialistes se trouvait juste à côté de vous.
Après le 24 février, des milliers de femmes qui avaient auparavant bâti leur carrière, avaient des projets pour les prochaines vacances, cherchaient des idées de cadeaux pour leurs proches ont dû prendre une décision impossible : comment sauver leur trésor le plus précieux, soit leurs enfants, leurs parents et même leur vie? Ces femmes essayaient de le faire avec les moyens dont elles disposaient comme leur propre voiture, un train d’évacuation et à pied. Elles ont fait tout ce qui, plus tard, deviendra une autre page de l’histoire moderne de l’Ukraine. Des femmes qui ont finalement recommencé leur vie ont mis en œuvre une force interne dont elles n’avaient même jamais rêvé, ont survécu et trouvé de nouvelles opportunités là où il ne semblait pas y avoir d’issue. Elles ont maîtrisé de nouvelles compétences, appris de nouvelles langues en peu de temps, confectionné des milliers de boulettes de viande, cuisiné du bortsch pour le vendre, tissé des filets de camouflage et collecté de l’argent pour acheter des armures et des trousses de premiers secours. Ce n’est que tard dans la nuit, lorsque les enfants sont endormis, qu’elles peuvent exprimer leurs sentiments, mais non longtemps, car quelqu’un pouvait les surprendre. Chacune de ces femmes a une histoire propre qui ne doit pas disparaître. Il s’agit en fait de notre histoire commune, une histoire faite d’indomptabilité, de foi, d’espoir et d’opportunités.
Ce projet est mené sous la direction de Tetiana Iriohlu et la rédaction de Gabrielle Deneault et Olena Kysla. La mise en page est faite par Mariia Shopiak.
Les récits ont été écrits par les participantes au projet en ukrainien, puis traduits en français.
UA: Війна… Таке страшне слово, яке перевернуло догори-дригом життя мільйонів людей. Подія, яка здавалось може бути десь там, далеко, не зі мною. І хоч війна в Україні розпочалась в 2014 році, але… але ж мало хто вважав, що це станеться із ним, із кожним з нас. Ще й в такому форматі – форматі подій з часів Другої світової війни. З масовими ракетними обстрілами, танковими боями, авіаційними нальотами та загибеллю тисяч осіб. Як таке взагалі можливо у 21 столітті в географічному центрі Європи? Але 24 лютого 2022 року продемонструвало, що все можливе, якщо поряд із твоєю домівкою є держава з імперськими настроями.
Після 24 лютого тисячі жінок, які до цього будували свою кар’єру, мали плани на літню відпустку, шукали ідеї для подарунка коханому…тепер всі вони мали ухвалити непросте рішення – як їм врятувати свій найцінніший скарб – своїх дітей, батьків, своє життя. Тепер ці жінки намагались це зробити тими засобами, які були їм доступні. Власне авто, евакуаційний потяг, пішки.. Вони робили все те, що потім стане ще однією сторінкою в новітній історії України і не тільки. Жінки, які зрештою, розпочали наново своє життя, запустили такі секретні механізми своїх організмів, про які навіть і не сподівались, виживали та знаходили нові можливості там, де здавалось немає виходу. Опановували нові навички, вчили за короткий термін нові мови, в перерві ліпили тисячі вареників для продажу, щоб задонатити щей для наших найкращих військових котиків, плели маскувальні сітки, варили борщі, збирали гроші на броніки та аптечки.. І тільки пізно вночі, коли діти спали, могли дати волю своїм почуттям, але не надовго, бо хтось міг побачити. Кожна з таких жінок має свою історію, яка не повинна зникнути, бо, власне, це наша спільна історія – історія незламності, віри, надії та можливостей.
Цей проєкт очолює Тетяна Іріоглу та редагують Габріель Дено та Олена Кисла. Автором оформлення є Марія Шоп’як.
Усі ці розповіді були написані учасницями проєкту українською мовою, а потім перекладені на французьку.