FR : Avant, ma vie en Ukraine était intense. J’avais un travail adoré avec un nouveau projet, j’apprenais à connaître de nouveaux collègues dont certains sont devenus de proches amis, nous avions acheté une nouvelle voiture, adopté pour mon fils un chien, qui est devenu un membre de la famille, je planifiais des études à l’étranger, je cherchais des tuteurs, des associations, je préparais des vacances, etc. Le tout me rendait si heureuse.
Le matin du 24 février 2024, j’ai reçu un appel de mon collègue : « La guerre, je suis au bureau de recrutement militaire. Oubliez ça, la vie ne sera plus jamais la même… » Ces mots m’ont fait l’effet d’un électrochoc, tant d’efforts et de travail pour être heureuse qui se sont effondrés en un instant.
La décision de partir a été prise deux semaines plus tard, quand ils approchaient la ville. Comme mon cousin vivait déjà au Canada, le choix a été évident. Je rêvais de ce pays depuis déjà des années et puisque la vie en Ukraine s’améliorait, il était maintenant possible d’envisager des vacances à l’étranger. Partir a été une décision difficile, de se séparer de son mari et d’être seule avec un enfant vers l’inconnu est un grand défi. J’ai mis toute ma vie dans une seule valise, pris mon fils et nous nous sommes retrouvés dans un compartiment de train avec 16 autres personnes. Certains étaient même debout dans l’allée. Le chef du train a inspecté chaque wagon pour ordonner à tous d’éteindre leur téléphone, de fermer les rideaux et de les barrer. Nous avons ainsi voyagé une journée complète sans lumière ni moyen de communiquer. Ce fut effrayant…
Après un arrêt d’un mois en Europe, nous avons enfin pris l’avion pour Montréal et sommes arrivés le 2 avril. C’était pour moi le pays le plus sécuritaire au monde, sans fusillade ni sirène.
C’est dans l’incertitude que nous avons commencé de nouveau. Ma vie entière s’était écroulée, j’étais devenue une sans-abri, sans argent, bien personnel et mari. Mon diplôme n’était pas reconnu ici. Ma vie s’est réellement transformée, et ce, dès le 24 février 2022. Depuis, j’ai changé quatre fois de domicile, mon fils est inscrit à l’école et j’apprends le français. J’ai de nouveaux amis, des Ukrainiens qui vivent ici depuis longtemps ou non. Certains sont incroyables, ils m’aident comme si j’étais leur propre sœur. Il y a bien sûr des nuits difficiles où je me réveille en hurlant, des moments de dépression et de songe à retourner là-bas chez moi. La relation à distance avec mon mari est un autre défi difficile.
Cela m’a pris six mois pour commencer à me sentir « libre », où je pouvais commencer à respirer plus facilement, à ne plus avoir l’impression d’être une étrangère. Même si je ne connais pas encore tout à fait la langue, je peux résoudre des problèmes et les gens sont si amicaux et me rencontrent à mi-chemin. Chaque mois, ce pays incroyable m’ouvre de nouvelles perspectives tels le délicieux sirop d’érable, le plus coloré des automnes que j’ai vus, les journées ensoleillées d’hiver, les immenses parcs, la communauté ukrainienne qui aide chaque jour les nouveaux arrivants et également nos soldats.
Il est certain que mon fils et moi devons encore prendre des décisions importantes, mais je suis déjà convaincue que tout se passera bien. Il faut du temps et beaucoup d’efforts, ce qui nous rend déterminés et forts.
Enfin, pour ceux qui hésitent encore à déménager au Canada, je vous dirai que ce pays est magnifique. Comme nous ne venons pas ici de notre plein gré, sa beauté ne s’ouvre donc pas à nous immédiatement. Il faut du temps pour nous remettre de ce que nous avons vécu et de la douleur. Je lis beaucoup de témoignages que le Canada n’est pas ce dont vous vous attendiez, bien sûr qu’il ne l’est pas et qu’il ne le sera jamais puisque vous avez juste trouvé un refuge ici.
Sachez toutefois qu’à votre arrivée, vous ne serez pas seul. La diaspora ukrainienne et le Canada tout entier s’unissent et planifient la manière de vous aider. Le Canada est un pays qui offre de grandes possibilités et dont la démocratie et les droits de l’homme sont très bien développés. Les Ukrainiens sont des travailleurs acharnés et des gens dont la beauté est exceptionnelle! Nous serons en mesure de vaincre l’ennemi, de nous relever et de nous hisser au sommet, car nous sommes une nation d’invincibles! Gloire à l’Ukraine!
UA : Моє життя в Україні до… Темп життя шалений: на улюбленій роботі отримала новий проект (працювала майже 24 години на добу і від цього кайфувала), познайомилася з новими колегами, частина з яких стала мені близькими друзями; купили нову машину; подарували сину собаку, який став рівноправним членом родини; планували навчання дитини за кордоном, пошук репетиторів, гуртки; підготовка до свят, коли дитина завжди чекала подарунків від чоловіка, який іноді міг непогано здивувати, зустрічі з друзями, кумами і рідними, плани на літній відпочинок. Все це робило мене щасливою.
Ранок 24 лютого 2022 року, дзвінок від кращого мого колеги: « …війна, я у воєнкоматі…..запам,ятай вже ніколи не буде як раніше… » ці слова стали для мене шоком. Стільки зусиль та праці вкладено в те, щоб бути щасливими. Усе забрали в одну мить.
Рішення про від’їзд було прийнято через два тижні, саме тоді коли орки підібралася до міста. У Канаді живе троюрідна сестра, тому вибір був очевидний. Про Канаду я мріяла не один рік, але життя в Україні стало краще, економіка росла, майже кожного кого знала міг дозволити собі відпочинок за кордоном, рівень життя українців підвищився. Рішення далося дуже-дуже важко, розлука з чоловіком та їхати у невідомість одна з дитиною – це немале випробування. Все своє життя зібрала у одну валізу, взяла сина під крило, і ось ми вже сидимо в поїзді. Разом з нами в купе було 16 чоловік, інші стояли у проході. По всім вагонам особисто пройшовся начальник поїзду і всім наказав вимкнути телефони, заклеїти вікна скотчем і опустити штори. Ми їхали добу без світла і зв,язку. Було страшно…
Місяць у Європі і 2 квітня ми виходимо із літака у Монреалі. Начебто все, повинна бути спокійною, тут не стріляють немає сирен, найбезпечніша країна у світі.
А ти сидиш і думаєш: все, що будувала роками зруйновано, що чекає попереду – незрозуміло. Я мала щасливе життя, успішну кар’єру, і в один ранок я перетворилася на безхатченка. Лишилась без грошей, майна і чоловіка поруч. Мій диплом, мої посади тут нікому не потрібні. Життя перетворилося на до і після 24 лютого 2022р. Ти не живеш, а існуєш, і в голові лише одна фраза « війна, я у воєнкоматі…..запам,ятай вже ніколи не буде як раніше… », і назад дороги немає.
На сьогодні змінила чотири оселі, дитина влаштована у школу, я вивчаю французьку мову. З,явилися нові друзі і звичайно – це наші українці, які живуть тут давно або такі ж новоприбулі, як і ми. Деякі з них просто неймовірні, вони допомагають мені, як наче я їм рідна сестра. Я вам всім безмежно вдячна! Звичайно були ночі коли прокидалась і кричала в пустоту, були ранки, коли прокидалась і збиралась на роботу… була депресія, руки опускалися знову і знову….неодноразово були думки повернутися додому, але і там незрозуміло, що буде далі. Виїхали лише я з дитиною, чоловік і вся рідня лишились в Україні. Відносини на відстані – це вдобавок до всього іншого, ще одне з нелегких випробувань.
Десь через півроку у мене з’явилося відчуття, що я « вільна », не можу по іншому його описати, дихати стало легше, немає відчуття , що ти чужий, бо тут всі емігранти в якомусь із поколінь. Навіть без знання мови я можу піти і вирішити свої справи, люди дуже привітні і завжди йдуть на зустріч. З кожним місяцем ця неймовірна країна мені відкриває нові сторони: найсмачніший кленовий сироп; неймовірно-гарна, сама кольорова осінь яку я колись бачила; сонячні дні взимку; величезні парки; українська громада, яка щодня допомагає не тільки новоприбулим, але і нашим воїнам і багато-багато іншого.
У нас з сином ще всі важливі рішення попереду, але в мене вже є впевненість, що все вийде, потрібен час і немало зусиль, що робить нас цілеспрямованими і сильними.
І на останок для тих хто сумнівається їхати до Канади чи ні. Канада це прекасна країна, але ми приїхали не як туристи або емігранти з власної волі, тому її красоти нам відкриваються не відразу. Ми дуже вдячні за всю допомогу яку нам надають, але вона не робить нас щасливою, щоб відійти від пережитого нам потрібен час, бо у кожного хто виїхав після війни своя біль і своя історія, тому я багато читаю постів яка Канада не така як очікувалось, звичайно не така і ніколи не буде такою, бо ви сюди не планували їхати, а просто знайшли притулок. Приїхавши до Канади, ви не будете на самоті. Українська діаспора та вся Канада гуртується і планує, як вам допомогти. Канада – це країна великих можливостей і дуже добре розвиненої демократії та прав людини. Українці ви самий працьовитий та найгарніший народ у світі!!! Ми все зможемо і перемогти ворога, і заново встати з колін, і піднятись до вершин, бо ми нація непереможн