FR : Je suis arrivée au Canada de l’Ukraine il y a un an et demi avec mon fils, Slavka.
Mon mari était déjà ici, il travaillait depuis cinq ans pour une compagnie maritime québécoise.
Je n’attendais rien d’autre du Canada qu’une maison et une école sécuritaires pour mon enfant. J’ai à la place obtenu bien davantage : un soutien, des occasions, une nouvelle vie – littéralement puisque j’ai donné naissance à un nouvel enfant, Oleksandr, à Montréal.
J’ai appris le français en un an et, après mon congé de maternité, j’envisage de trouver un emploi dans le domaine de la communication ou de la gestion de projets.
Aujourd’hui, je suis soutenue par mon mari, car son travail ici est bien rémunéré. Slava occupe un poste d’officier en chef sur les navires de Desgagnés et nous allons souvent à Québec, qui me rappelle l’Europe.
Au Canada, j’aime le fait que tout le monde ait un passé d’immigrants et que l’on devienne rapidement « un membre de la même tribu ». Il est facile de s’intégrer ici. En Europe, seuls mes petits-enfants auraient eu la chance de devenir des « locaux ».
Une autre chose qui m’a impressionné est l’éducation et les belles occasions pour les familles et les enfants, comme le soutien financier à la naissance d’un enfant, le congé parental et le congé de maternité.
J’aimerais revenir en Ukraine, mais c’est impossible avec deux enfants. Je veux aider mon pays et nous donnons constamment de l’argent. Au début de l’année 2022, nous avons donné beaucoup lorsque les partenaires occidentaux commençaient à peine à mettre en place des programmes de soutien à l’Ukraine. Quand je travaillais à Kyiv et à Paris, j’ai fait don de tout mon salaire puisque mon employeur me fournissait un logement convenable et de la nourriture. J’ai donc littéralement donné aux soldats ukrainiens tout l’argent qui me revenait en hryvnia, environ 20 000 $ CAN, même si mon propre avenir n’était pas clair. J’étais sûr que l’univers prendrait soin de moi.
Aujourd’hui, je pense que ce qui aidera l’Ukraine, c’est un soutien durable en termes d’armement, mais aussi un renforcement de la durabilité à l’intérieur du pays et de ses systèmes. Il faut trouver de nouveaux dirigeants et de nouvelles politiques pour reconstruire le pays malgré les conditions de risque constant de bombardement. Je ne crois pas à la fin de la guerre, je crois en une amélioration constante et un développement progressif. Seule la force de chaque Ukrainien et la capacité à repousser l’ennemi à chaque instant sauveront notre nation.
UA : Я українка, яка приїхала до Канади півтора року тому з сином Славком. Чоловік уже був тут, працював п’ять років у квебекській суднобудівній компанії.
Якщо коротко, то я не очікувала від Канади нічого, крім безпечного дому та школи для моєї дитини. Натомість отримала набагато більше: підтримку, можливості, нове життя – в буквальному сенсі, адже в Монреалі я народила ще одну дитину – Олександра.
За рік я вивчила французьку мову і після декретної відпустки планую знайти роботу в сфері комунікацій або управління проектами. Зараз мене підтримує чоловік, адже його робота тут добре оплачується. Слава обіймає посаду старшого офіцера на суднах компанії Desgagnes, і ми часто їздимо до міста Квебек, яке нагадує мені Європу.
У Канаді мені подобається те, що всі тут іммігранти, і дуже швидко стаєш “одним з одного племені”, в той час як у Європі шанс стати “місцевим” мали б тільки мої онуки. Тут, у Канаді, легко інтегруватися.
Ще одна річ, яка мене вразила, – це рівень освіти та великі можливості для сімей і дітей, фінансова підтримка при народженні дитини, відпустка по догляду за дитиною на рівні з декретною відпусткою.
Без огляду на повернення в Україну – зараз це неможливо з двома дітьми – я хочу допомогти своїй країні. Ми постійно жертвуємо гроші, особливо на початку 2022 року, коли західні партнери тільки починали програми з підтримки України. Коли я працювала в Києві та Парижі, я віддавала всю свою зарплату, тому що мій роботодавець забезпечував мене житлом та їжею. Тож я буквально віддавала українським воїнам усі гроші, які надходили до мене в гривнях – близько 20 тисяч у канадських доларах, коли навіть моє власне майбутнє було неясним. Я була впевнена: Всесвіт про мене подбає.
Зараз я думаю, що Україні допоможе не лише постійна підтримка зброєю, але й розбудова стійкості всередині країни та її систем. Пошук нових лідерів і політиків для відбудови країни в умовах постійного ризику бомбардувань. Я не вірю в кінець війни. Я вірю в постійне вдосконалення та розвиток. Тільки сила всередині кожного українця і здатність дати відсіч ворогу в кожну мить життя врятує нашу країну.