FR : Comme tous les Ukrainiens, ma vie a été divisée en deux parties : avant et après le 24 février 2022.
La première moitié avait tout : l’éducation, un logement personnel, des affaires, des projets intéressants, des voyages et un environnement agréable.
La seconde moitié a commencé avec les explosions très près de chez moi, je vivais alors dans la ville pittoresque d’Irpin. Sans y réfléchir deux fois, mon mari et moi avons décidé de nous rendre dans un endroit plus sûr pour quelque temps, et nous nous sommes donc immédiatement rendus chez ma grand-mère dans la région de Vinnytsia le matin du 24 février. Ce même matin, nous avons tout perdu : le cadeau des « libérateurs » est arrivé chez nous sous la forme d’un ouragan ou de grêle, il a détruit le toit de notre maison, notre entreprise a fait faillite et nos projets ont été annulés. La vie a recommencé avec le hurlement constant des sirènes d’alerte aérienne, et l’humeur est passée progressivement d’un désespoir extrême à une détermination sans faille puisque la vie continuait, qu’il fallait aller de l’avant et faire quelque chose. C’est à cette époque que le Canada a ouvert ses portes aux Ukrainiens en lançant le programme CUAET. Notre famille a décidé que mon fils et moi prendrions l’avion pour le Canada afin de demander l’asile. Au Québec, nous avons été accueillis avec hospitalité par la famille du cousin de mon mari, qui a fait en sorte que nos premiers pas soient extrêmement doux. Et puis, comme on dit : « Si l’on perd quelque chose, on gagne quelque chose », j’ai commencé à rencontrer, l’une après l’autre, des personnes extrêmement gentilles, ouvertes, sincères et compatissantes, à la fois des habitants de la région et des Ukrainiens qui vivaient ici depuis de nombreuses années. Ils m’ont aidée à m’installer et à me remettre sur pied! J’admire leur désir d’aider à la fois les nouveaux arrivants comme moi et nos forces armées ukrainiennes. Ils sont comme des sorciers bienveillants qui fournissent tout ce dont vous avez besoin. Rien ne leur est impossible! Bien que la raison de mon déménagement au Canada ait été amère et épineuse, je suis reconnaissante au destin et à Dieu de m’être fait de nombreux nouveaux amis ici au Canada que je veux admirer et à qui je veux ressembler!
À l’avenir, nous avons l’intention de rester ici et de faire de notre mieux pour aider notre pays natal, l’Ukraine, à remporter une victoire si longtemps attendue, ainsi que d’être utiles pour le Canada qui nous a accueillis avec tant d’hospitalité et de gentillesse!
UA : Як і у всіх українців, моє життя розділилося на дві половини: до та після 24 лютого 2022.
У першій половині було все: освіта, власне житло, бізнес, цікаві проекти, подорожі, гарне оточення.
Друга половина розпочалася з вибухів, які були дуже поруч від мого дому, тому що я проживала у мальовничому місті Ірпінь. Довго не думаючи, ми з чоловіком вирішили на певний час переїхати в безпечніше місце, тому одразу, вранці 24 лютого поїхали до моєї бабусі у Вінницьку область. Того ж ранку залишилися одразу без нічого: в наш дім прилетів подарунок від «освободітєлєй» у вигляді урагану чи граду, який понівечив дах нашого будинку, бізнес збанкрутував, проекти позакривалися. Дні минали під постійне виття сирен повітряної небезпеки, настрій поступово змінився від крайнього розпачу до сталевої рішучості, тому що життя продовжувалося і потрібно було рухатися вперед і щось робити. І саме в цей час Канада відкриває свої двері для нас, українців, розробивши програму CUAET. Нашою сім’єю було прийнято рішення, що мій син та я будемо летіти до Канади у пошуках прихистку. У Канаді нас гостинно прийняла сім’я кузени мого чоловіка, яка зробила перші наші кроки надзвичайно м’якими. І далі, як кажуть: «Якщо щось втратилося, то обов’язково щось здобудеться», на моєму життєвому шляху почали зустрічатися, один за другим, надзвичайно добрі, відкриті, щирі і милосердні люди, як місцеві жителі, так і етнічні українці, що проживають тут вже не один рік, які допомогли мені облаштуватися та стати на ноги! Я просто захоплююся їх бажанням допомогти як таким новоприбулим, як я, так і нашим збройним силам України. Їхня енергія заряджає та надихає! Вони, наче добрі чарівники, які забезпечують тебе всім необхідним. Для них немає неможливого! Хоча причина переїзду до Канади була такою гіркою та тернистою, я вдячна долі та Господу Богу за те, що я отримала велику кількість нових знайомих та друзів саме тут в Канаді, на яких хочеться рівнятися та бути схожою!
На майбутнє маємо намір залишитися тут та всіма силами допомагати нашій рідній Україні здобути таку довгоочікувану перемогу, а також бути корисними для Канади, яка так гостинно та доброзичливо прийняла нас!